Відгук на «Жінка з каюти №10»: Непогано, але на 1 раз

«Жінка з каюти № 10» – це екранізація однойменної книги досить відомої англійської письменниці Рут Веа. Я вже читала її «Поворот ключа», дуже непоганий трилер про няню в одному багатому маєтку, хоч і теж на один раз (раджу), але ось до «Жінки з каюти № 10» руки все не доходили, а тут вийшла екранізація від Netflix. Кажуть, що сценаристи трохи відійшли від оригіналу і чомусь прибрали пару інтриг, але це з чужих слів, так що, хто читав, були скоріше розчаровані. Для мене ж трилер виявився на 6/10. Один раз подивитися можна, але очікування були вищими. Детальніше про плюси і мінуси «Жінки з каюти № 10» без спойлерів – нижче.

Сюжет

Головна героїня – журналістка, якій не завадив би відпочинок після складних справ і статей, але ж можна поєднати приємне з корисним і прийняти запрошення вирушити в круїз з компанією багатіїв? Тим більше, що мотив у них благородний – вони всі інвестори благодійної програми на користь хворих на рак. Про це і написати гарну статтю можна. Та тільки вночі з яхти хтось скидає невідому дівчину, а героїні ніхто не вірить...

Загальні враження

Трилер починається досить жваво, без довгих «розгойдувань». Нам відразу показують усіх можливих підозрюваних + колоритну локацію у вигляді яхти. Хороші вступні для детектива в дусі Агати Крісті: замкнута локація, обмежена кількість учасників, атмосфера еліти і «багатого світу» і досить класичне вбивство (тобто ніяких гір трупів і серійних вбивць, від яких багато хто хоче вже відволіктися). І все було б добре, та тільки до Агати Крісті Рут Веа і сценаристи не дотягнули.

Здогадатися, що відбувається, можна досить швидко. Але і навіть якщо ні, то всі карти нам розкриють вже в середині фільму. Потім вже починається більше трилер із спробами викриття і, треба сказати, ця частина вийшла менш логічною + куди менш інтригуючою, хоч і драйвовою. Гра Кіри Найтлі (вона все ж красуня) трохи рятує і стимулює дивитися до кінця, але в іншому – якось слабо.

Завдяки цим плюсам фільм дивився жваво, вимикати не хотілося, але й ефекту «вау» і «не можу відірватися від екрану» не було. Можна дивитися навіть трохи фоново.

В принципі, ніхто з персонажів зачепити не зміг. Багато підозрюваних залишилися досить ніякими «статистами», а в детективі найбільшу інтригу створюють саме неоднозначні люди, кожного з яких підозрюєш через можливі мотиви. Тут же все вийшло шаблонним, та й через швидке «розкриття карт» і відсутність побічних ліній, коли ти можеш піти по хибному сліду, детектив закінчується занадто швидко. Та й співпереживати можна хіба що журналістці, її характер трохи розкрили, хоч теж по верхах.

Але, Боже, вона ж профі! А ні нормально донести до оточуючих думки, щоб їй повірили (добре, спишемо на стрес), ні подбати про збереження доказів у неї не вийшло. І це дратувало.

Гнітюча похмура атмосфера в дусі трилерів, якщо чесно, теж не дуже вийшла. Зйомки якісні, але атмосфера слабка, не порівняти навіть з останніми екранізаціями Агати Крісті («Вбивство на Нілі», «Вбивство в Східному експресі»).

Як підсумок: детективу не вистачило заплутаності; трилеру не вистачило драматизму і гнітючої атмосфери; персонажам не вистачило глибини та оригінальності.

Але при цьому не так вже й погано: диких нелогічностей все ж немає, зав'язка все ж і справді цікава, а головний мотив нехай не найоригінальніший, але непоганий. Тож подивитися один раз можна і навіть не пошкодувати про витрачений час.