Відгук на «Вічність» 2025 року: «Романтична» комедія з 0% кохання

Зараз у кіно йде нова романтична історія «Вічність» з дійсно інтригуючою концепцією: тут вам і потойбічний світ (так як герої померли), і любовний трикутник, де на кону ціла вічність з іншою людиною. Хіба це могло не заінтригувати? Але в підсумку від цього фільму замість очікуваних метеликів і почуття «кохання існує» залишився сумний осад. Сценаристи чомусь вирішили навпаки, схоже, переконати глядачів, що кохання немає, змиріться, хоч і запакували це в милу «обгортку» і навіть зробили хепі-енд для певних героїв (так, я не руйную інтригу). Напевно, в їхньому розумінні ЦЕ «хепі-енд». Але давайте детальніше, чому для мене цей фільм про що завгодно, але точно не про кохання.

Сюжет

Герой помирає. Але це не так страшно, адже він вже прожив довге життя, має з дружиною дітей і онуків. Та й тим більше він приходить до тями знову молодим у потойбічному світі. Можна вибрати ідеальну Вічність для себе або почекати свою дружину і створити новий «дім» разом. Та тільки це потойбічний світ і тут можлива одна «маленька» проблема: перший чоловік дружини, який загинув ще в молодості, теж чекав на неї весь цей час...

Чому «Вічність» – це взагалі не про кохання?

Чесно, я очікувала розчарування від банального і передбачуваного сюжету (і так, він передбачуваний, але це пережити можна). Але чого вже точно не очікувала, що в романтичній комедії з любовним трикутником (господи, у неї 2 (!) чоловіки на вибір) героїня НІКОГО любити не буде. І сценаристи, і, можливо, навіть ви зі мною посперечаєтеся і скажете, що або вона обох кохала, або когось одного. Але ні, не згодна. Це фільм про вибір між:

• Ідеалізованими спогадами про перше кохання, якому так і не дали розвинутися, оскільки Люк загинув на війні. І у Люка, і у Джоан було 67 років, щоб ідеалізувати один одного, але це про фантазії (в яких мало реальності) + ностальгію

• Чоловіком, з яким багато спільних спогадів, діти, онуки, можливо, дружба ... і все.

В історії з Люком сценаристи хоча б показали (і не раз), і ми, глядачі, повірили, що вони дійсно кохали одне одного. Правда, 67 років тому і з тих пір вони змінилися. Та й в реальності їхнє особисте життя обірвалося на милій цукерково-букетній ноті: далі, можливо, могла бути любов до гробу, а могли розійтися. Але у них хоч якісь метелики і почуття все одно залишилися і нам це показували.

А ось в історії з чоловіком весь фільм в кожному вчинку, погляді, словах героїні проглядалося лише одне: «Ми багато чого пройшли разом, я до тебе звикла, я тобі за багато що вдячна... і так, мені якось незручно зараз тебе кинути і залишити одного у вічності». 

І я розумію, чому ця пара не розлучилася в реальності. Ну в 80+ років розлучатися, враховуючи, що все нормально, звично, просто любов померла - безглуздо. Хоч хто його знає, може, хтось і в 80 закохується в нову людину і готовий спробувати нові стосунки. Але тут у них знову молоді тіла, вічність попереду і залишатися один з одним можна хіба що... зі страху залишитися самому і пробувати нове. Що дурість нечувана.

Може, хтось скаже, що спільні спогади, пережиті складнощі, знання один одного протягом 60 років – це і є любов, просто «зріла». Але ні, це звичка + дружба, але для любові до всього цього не вистачає тих самих почуттів.

І додатковий аргумент, чому у героїні немає кохання до чоловіка:

«Якщо людина не впевнена, кого любить з 2-х і навіть самому собі не може відповісти, то відповідь одна: Н-І-К-О-Г-О». Любовні трикутники в інших фільмах правдоподібні, тому що там героїня в діях може метатися між двома, оскільки зазвичай Кандидат 1 – «логічний і правильний вибір, але вона знає, що його не любить» і Кандидат 2 – «жахливий з точки зору логіки вибір, але героїня знає, що його любить». І в це я вірю. Але не може вибрати і не знає, кого любить – це різні речі.

Тут героїня вибирала: чи хочу я «Наполеон» чи «Тірамісу». Вибрала, до речі, і це чомусь назвали хепі-ендом і історією кохання.

А ще мені весь фільм не подобалися обидва чоловіки. Можна списати на суб'єктивність, але, як на мене, просто сценаристи зробили двох «ніяких персонажів». Дівчина при цьому вийшла харизматичною. Так що хотілося їй весь фільм кричати: «У тебе Вічність попереду, пакуй валізу і біжи від обох, ти їх все одно не любиш».

І суто логічний один момент, який теж вивів з себе: чому герої не додумалися втрьох (раз вже обидва чоловіки готові чекати її рішення) кілька місяців пожити в цьому перехідному світі? Ну спробувала б без ризиків з колишнім/нинішнім чоловіком побудувати стосунки, не рубали б з плеча і, тільки прийнявши остаточне рішення, вже йшли б у Вічність (звідки не можна повернутися). У перехідному світі ж можна працювати і сидіти століттями. Але герої влаштували алогічний цирк.