Відгук на фільм «Жах» («Dreadful») 2026 року: Очманіти рейтинг

Взагалі «Dreadful» спочатку мене просто заінтригував анотацією і жанрами (історичний + жахи). Але! Максимум інтриги виникло все ж, коли я побачила рейтинг. Ем, 3,8 IMDb! Це що за найгірший фільм в історії, який ще й в кінотеатрі показують? Вирішила дивитися, хоча б з метою поржати над антишедевром. І, якщо коротко, НЕ треба йти в кіно (це якщо ви думаєте). Але можете почитати мій розбір, щоб оцінити масштаб «катастрофи» (від мене 4/10).

Сюжет

Англія, пізнє Середньовіччя. Анна і її свекруха залишаються самі, оскільки чоловік пішов на війну. Злидні, страхи, а потім і звістка, що коханий загинув...

Що не так з фільмом «Dreadful» 2026 року?

Чим далі в ліс, тим товщі партизани... тобто, чим ближче до фіналу, тим все гірше і гірше. Я навіть сміятися почала від абсурду. Тільки є нюанс: це ж горор, а не комедія.

Знаєте, що найприкріше? Недарма мене підкупила анотація. Ну задумка і основа у фільму ж просто шикарні (сценаристи все зіпсували, але задумка... ех). Самі посудіть:

• Пізнє середньовіччя, війна, але акцент не на чоловікові, який пішов воювати, а на дружині та його матері, які залишилися і яким треба якось виживати + зазвичай у таких фільмах показують жінок із заможних родин, а тут ні, звичайні бідні люди. Оригінально? Так! І заділ для драми чудовий.

• Абсолютно нездорова, але цікава з психологічної точки зору динаміка відносин свекрухи і дівчини: свекруха всіляко маніпулює провиною/боргом/«без тебе не виживу і я про тебе піклуюся, знаю як краще» і метушлива ГГ, яку втягують в треш. Супер? Так.

Але проблеми почалися відразу. Для початку сценаристи вирішили впихнути все, що тільки можна і не можна, і вивалити це на глядача на шаленій швидкості за 1:30 години.

Обережно! СПОЙЛЕРИ!

Просто дві жінки в умовах Середньовіччя, коли грошей на їжу немає, чоловіки пішли на війну, чоловік/син загинув – це, мабуть, для сценаристів замало.

Пара вбивств заради виживання і показати повільно, щоб глядач занурився в драму? Ні. Навіщо? Давайте гору трупів, один за одним, щоб все почало нагадувати абсурд.

Зупинимося на цьому? Ні. А давайте додамо містичну лінію з лицарем-привидом? І побільше різних дивних сцен + снів.

Ну тепер зупинимося? Ні. Давайте ще любовний трикутник!

Ну тепер можна пригальмувати? Ні-ні-ні, давайте релігійний контекст + ще підозри, що новий герой-коханець теж маніяк + свекруха повністю збожеволіє + ГГ нехай теж буде не просто святою жертвою, а покажемо її «тарганів» так, щоб глядач взагалі вже до всіх відчував антипатію.

Божевілля. Ну ось просто наростаюча лавина божевілля. Додайте до цього, що ви не встигаєте зануритися в драму і жах ситуації (а ситуація жахлива, якщо поставити себе на місце героїнь) + глибокий психологізм персонажів швидко руйнується, і вони просто починають виглядати карикатурно. А в фіналі вас ще й добивають повним абсурдом, від якого чи то плакати, чи то сміятися можна.

Найсмішніше, що через вічні перескоки і нагромадження сюжету мені взагалі весь час було незрозуміло, ЩО я дивлюся. Любовну драму? (ой, ні, вже перескочили на лицаря-привида). Горор про привида і прокляття? (ой, ні, тут вже психологічна драма рятувальник-титан-жертва). Мабуть, правильна відповідь - комедію. І дивилася я до фіналу просто заради того, щоб дізнатися, що ж ЩЕ зможуть впихнути сценаристи. І так, вони примудрилися в кінці прискорити все ще більше.