Відгук на «Людина, що біжить» 2025 року: Без Шварценеггера, але з духом бойовиків 90-х

У романа «Людина, що біжить» Стівена Кінга (хоч книга була спочатку видана під псевдонімом Річарда Бахмана) зʼявилася нова екранізація. Перша була ще в 1987 році, мені в ній запам'ятався тільки Шварцнеггер, дух бойовика і зашкалюючий тестостерон, якщо чесно. Але дивилася я в дитинстві і сюжет намертво стерся з пам'яті, хоч коментарі до того фільму підтверджують, що для багатьох він став прохідним. Що про нового «Людину, що біжить» можу сказати: знову більше бойовик, ніж антиутопія, брутальний головний герой на максималках і в цілому навіть виглядає жваво, хоч до ТОПу фільмів 2025 року явно далеко + драму і заплутаність сюжету не дотиснули. Але про плюси і нюанси, через які (прогнозую) дуже скоро фільм забудеться, розповім нижче.

Сюжет

У світі антиутопічного майбутнього панує диктатура і тотальний контроль. Поділ на класи досяг піку, коли бідним і не дай бог тим, хто не підкоряється повністю системі, навіть оплатити банальні ліки для дитини стає непосильним завданням. Але є одна лазівка, хоч і спірна: можна взяти участь в одній з жорстких реаліті-ігор на виживання і кардинально змінити своє життя. Бен Річардс вирішує взяти участь в «Людині, що біжить» заради своєї сім'ї, але з цього шоу жоден учасник ще не повертався живим…

Загальні враження

Найяскравіше враження під час перегляду: мене постійно не покидало відчуття, що я дивлюся бойовик 90-х. Щось на кшталт «Останнього кіногероя» або «Згадати все» (так, дух Шварценеггера з першої екранізації проник і сюди). Ні, справа не в графіці, за неї команду проекту можна похвалити, дуже навіть гідні і сучасні спецефекти. Але сама атмосфера + побудова сюжету + тестостероновий ГГ на максималках + навіть трохи перебільшені антагоністи, все це створювало таке потужне відчуття бойовиків мого дитинства, що я навіть пару разів перевіряла рік випуску і уточнювала, чи точно нову «Людину, що біжить» включила, а не стару.

А вже коли згадали злодіїв-комуністів, яким нібито зливали інформацію, то відчуття досягло піку. Так, я розумію, що це екранізація роману, написаного в 1982 році, але це той випадок, коли я як глядач була б навіть рада легкій адаптації під сучасні реалії (ви ж для чогось робите ремейк?!). Злісні комуністи в 2025 році – трохи віддає попсовістю і застарілим у фантастиці.

З драмою теж не особливо склалося. Думаю, проблема не в грі Гленна Павела (ГГ і заміна Шварцнеггера), сам по собі актор грав непогано, але екранного часу на його взаємини з родиною, та й на внутрішні переживання через несправедливість суспільства було виділено до образливого мало. У підсумку вийшов скоріше герой-брутал, який за сюжетом просто періодично згадував про сім'ю + сценаристи ж нам сказали, як він їх любить, що ще потрібно? (а ми просто сприймаємо це як факт). Але всі акценти у фільмі, на жаль, були розставлені на екшен, екшен і ще раз екшен. Тому вибухи емоцій щодо родини виглядали не завжди правдоподібно.

Загалом, фанатам екшену – так, рекомендую і навіть з огляду на спецефекти, то можна сходити в кінотеатр. Фанатам антиутопій і фантастики – 50/50 (більше заради ідеї і самим додумати). Але тепер про недоліки, які знизили фільм у рейтингу.

Окремо згадаю ще один мінус, але це суб'єктивно: тренд на додавання гумору в усі фільми не оминув «Людину, що біжить». Знову напружений момент на виживання і купа жартів та абсурду. Це прямо тренд 2024 і 2025 року, і в деяких фільмах він доречний (наприклад, в «Клоуні Френдо» мені в принципі сподобався, але там весь фільм – суміш жахів + чорного гумору, навіть горор мінімальний). У бойовиках, коли сцена максимального драйву і переживань за героя, гумор даремно збиває градус. Через це «Людина, що біжить» стала ще менш драматичною.