Андалузький пес (1929)

З мемуарів Бунюеля: Задум фільму народився після двох сновидінь. Коли я приїхав на кілька днів до Фігераса на запрошення Далі, я розповів йому, що недавно бачив сон, в якому пласка хмара розтинає місяць, а ще лезо бритви розрізає око... Зі свого боку, він розповів, що напередодні бачив сон про руку, всипану мурахами, і додав: «А що як нам зробити фільм на основі цього?» Спершу я вагався, але невдовзі ми взялися до роботи у Фігерасі. Сценарій було написано менш як за тиждень. За взаємною згодою ми застосували дуже просте правило: відкидати усі ідеї, усі образи, які мають хоч якийсь звʼязок із раціональним, психологічним чи культурним тлумаченням. Натомість відчинити усі двері ірраціональному. Схвалювалися лише ті образи, які вражають. У нас не виникло жодної ані найменшої суперечки. Це був тиждень повної ідентифікації. Наприклад, один казав: «Людина тягне контрабас». — «Ні», — заперечував інший. І заперечення запропонованої ідеї відразу приймалося. Воно вважалося спра-ведливим. З іншого боку, коли запропонований кимось образ схвалювався іншим, він здавався нам обом блискучим, незаперечним і тут же вносився до сценарію. Коли ми його закінчили, я зрозумів, що йдеться про цілком незвичний, провокаційний фільм, який жодна нормальна продюсерська компанія не прийме. Тому я попросив певну суму грошей у матері, аби зробити виробництво самотужки. Переконана одним нотаріусом, вона погодилася дати грошей. Я повернувся до Парижа. Коли я процвиндрив половину цих грошей у барах, де проводив свої вечори, я сказав собі, що нарешті треба взятись до роботи. Я законтактував з акторами Пʼєром Батчеффом і Симоною Марей, з оператором Дюверже, зі студією «Біянкур», і фільм було знято за два тижні.