Нагнибіда Микола Львович - український поет, перекладач із словацької та білоруської літератури, Заслужений працівник культури Білорусі. Народився в селі Попівці (нині - Смирнове Пологівського району, Запорізької області) в родині сільського фельдшера. Працював на заводах, новобудовах «ДніпроГЕСу», де почав поетичну творчість. Навчався у Комуністичному інституті журналістики (Харків), Київському педагогічному інституті. Учасник Другої світової війни у складі сталінських військ. Журналіст фронтових газет. Перша збірка «Дніпровська весна» (1932). До початку війни видав збірник віршів «Зерна» (1933), «Дніпроград» (1937). Згодом до 1984 року побачило світ ще 21 збірка віршів, поем, балад. Серед іншого написав також вірш «Севастополю» (1967). Проте в історію літератури увійде не оригінальною, а перекладацькою творчістю. Микола Нагнібеда - один із найвизначншіних і найплідніших перекладачів білоруської поезії (зокрема Янки Купали), удостоєний звання заслуженого працівника культури Білорусі (1974). На початку 1990-х років особистість поета стала символом хворобливої графоманії, так що він заслужив на іронічну згадку в романі Юрія Андруховича «Рекреації»: «...в певному розумінні поет Микола Нагнибіда вічно живий і всюдисущий, як Крішна». Один із небагатьох перекладачів словацького поета Людовита Штура.