Михайло Михайлович Могилянський — український літературний критик і публіцист, літературознавець, науковий співробітник ВУАН і керівник Комісії для складання біографічного словника. У 1925 виступав в Іст. філ. відділі з доповідями про Драгоманова, Куліша й Шевченка, Коцюбинського, був активним рецензентом Нових видань у журналах «Життя і Революція» і «Червоний Шлях», автором надрукованих цього ж року в «Життя і Революція» статей «До проблеми розуміння художнього твору» і голосу в дискусії про метод в літературознавстві «Література як соціальний факт і як соціальний фактор», автором розвідки «Процес творчості в М. М. Коцюбинського» та ін. Брав участь у літературній дискусії 1925 — 1928 рр. Як літературознавець виступав теж під псевдонімом Петро П. Чубський і надрукував статті «Куліш і Шевченко», «Вихід П. О. Куліша з російського підданства та поворот до російського підданства», «До питання про джерела ІІ частини „Fata morgana“ М. М. Коцюбинського», «Кохання в житті Шевченка та Куліша» й ін. 1933 року комісію для складання Біографічного словника українських діячів було ліквідовано, звільнено її очільника. Не маючи змоги жити в Києві, він поїхав до старшої доньки Лідії, яка перебувала на засланні. Незважаючи на вік, тяжку хворобу, глибоку моральну травму, викликаною втратою Лідії і Дмитра, він продовжував писати мемуари, пробував себе в поезії, вивчав англійську мову. Перед війною М. М. Могилянський переїхав до молодшої доньки Ірини в Дніпропетровськ. Її, єдину з усіх дітей, не зачепила хвиля репресій. Незважаючи на важкі часи, він продовжував працювати. У Дніпропетровську Михайло Михайлович написав два романи російською мовою «Всюду страсти роковые» і «Гильда». Однак, видати ці твори також не вдалося. Лишався у рукопису і головний твір життя — роман «Честь». З початком війни письменник з Іриною був евакуйований до Краснодарського краю. Помер 22 березня 1942 р. в селищі Велика Мурта. Могила не збереглася. Вперше, роман «Честь» з'явився на сторінках журналу «Вітчизна» лише у 1990 році.