Відгук на фільм «Франкенштайн» (2025) – Найкрасивіше кіно 2025 року!

Хтось може заперечити такий заголовок, мовляв «Аватар» же попереду, але фільм про синіх людей повністю намальований, а тут майстер видав нам естетичне задоволення майже без зеленого екрану.

Візіонер

Гільєрмо дель Торо знаний візіонер, який вміє робити красиво, і в цьому фільмі він не підвів. Візуально фільм виглядає просто розкішно. Можливо це взагалі найкраща робота постановника в кар’єрі. Робота декораторів, костюмерів і всіх причетних також викликає окреме захоплення. Операторська робота, постановка кадру – все в ту ж саму касу.  Нам продемонстрували похмуру, готичну і часом жорстоку казку. Деякі кадри, як-то кажуть, просто бери і в рамочку одразу вставляй. Майстер одразу повідомив, що йому не потрібні всілякі технології для зйомки, він хоче щоби люди працювали руками – стукали молотками, вишивали одяг і так далі. Корабель, який ви бачите в фільмі, був збудований в натуральну величину. І ти одразу віриш, що це корабель, що вони на кораблі, а не десь у студії. І це все при бюджеті в $120 млн доларів.  Єдине, що трохи псує загальне враження, це халтурно намальовані тварини, особливо вовки. Вони просто вибивають тебе з оповіді. Гільєрмо зняв цей фільм у 60 років, тепер йому 61. А за версією Квентіна Тарантіно режисери після 60-ти років уже не знімають нічого путнього, хоча звичайно є виключення, що навпаки тільки підтверджують правило. Хто ж прийде на заміну таким постановникам, як Тім Бертон і Гільєрмо Дель Торо? Так, начебто є Роберт Еґґерс, який видав «Носферату», але як на мене поки він дуже далекий від ідеалу. В того ж Дель Торо видно в темряві майже кожен закуток, а в Еґґерса місцями темрява в темряві. Але про останнього поговоримо іншим разом.

Книга vs Екранізація

З одного боку в фільмі багато розходжень з книгою, так до прикладу Елізабет з дитинства планували віддати заміж саме за Віктора, тож ніякого трикутника з братом не було. Як і не було мисливців і вовків, Істота була справжнім вбивцею, вбивши того ж молодшого брата, щоби привернути увагу Творця й так далі. Однак Гільєрмо спеціально брав потрібні йому моменти, що будуть працювати саме на його оповідь, на його сенси, а непотрібні відкидав. Разом з тим, при тому що екранізацій Франкенштайна напевно набереться десь під сотню, Дель Торо першим показав, що Істота розбудила свого творця зранку, і не було ніяких «It’s Alive». І коли Віктор показує створінню сонце, він каже «sun», що звучить, як син. В інших моментах режисер навпаки дуже сумлінно слідував оригіналу.

Cюжет і Персонажі

Якщо до картинки питань нема, і тут має бути кілька «Оскарів» бодай в технічних номінаціях, то от сюжет місцями викликає запитання. Режисер змістив акценти, і тепер це класична історія про батька і сина. Міа Гот у нас грає двох персонажів, демонструючи ще один тейк, як головний герой по суті закохується у власну матір. Фільм місцями має нерівномірний темп, і це відобразилося саме на її героїні. Просто вона якось швидко міняє протягом фільму три свої об’єкти інтересу, а її різке розуміння, що вона кохає Істоту, так і взагалі відбувається майже миттєво. Можна було би показати якісь її думки, переживання... Сама ж Істота вийшла дуже ідеальною і красивою. Мені здається, що жіноча половина глядачів має бути у в захваті, а в інтернетах уже напевно пишеться сотня фанфіків на "різні теми", хоча я й не перевіряв. З іншого боку, Віктор і прагнув створити ідеальну людину, тож у нього й вийшло ідеальне створіння, майже. Оскар Айзек грає на рівні, але його герой часом ухвалює аж надто імпульсивні рішення просто, щоби залишатися головним антагоністом картини. Хоча, якщо тебе виховував сам Тайвін Ланістер, то ти вже приречений бути поганцем, якщо ти не карлик звісно. Та й по суті все, що рухає Віктора вперед, це спроба довести щось своєму вже покійному батьку. Франкенштайн не такий вже й ідейний в своєму стремлінні. Щоб було, якби наречена брата відповіла йому взаємністю? Він і так усе переклав на плечі молодшого брата, коли справи сердечні були важливішими в той момент.  Ну і зазвичай історія Віктора Франкенштайна – це трагедія, а тут режисер нам дарує по суті happy end. «Обидва стають людьми», і Істота буквально йде навіть не у захід сонця, а у схід.