Відгук на «Чудовисько: Історія Ліззі Борден» — правдива історія чи вигадка Netflix?

Після історій Джеффрі Дамера, братів Менендесів та Еда Гейна антологія Райана Мерфі нарешті звертається до історії жінки. «Чудовисько: Історія Ліззі Борден» стало особливо очікуваною частиною антології не лише через гучне ім’я своєї героїні, а й через саму загадку, яка понад століття оточує цю справу. Ліззі Борден була виправдана у вбивстві батька та мачухи, а тому остаточної відповіді на питання, що насправді сталося в будинку Борденів у 1892 році, немає.

Новий сезон ще й помітно відрізняється від попередніх: це перша історія «Чудовиська», у центрі якої опинилася жінка, а творці вирішили використати справу Борден як привід поговорити про жіночу лють, репресивне вікторіанське суспільство та межу між жертвою і злочинницею.

Про що сюжет

Серіал переносить глядача у Нову Англію кінця XIX століття та знайомить із Ліззі Борден — молодою жінкою, яка живе в заможній, але надзвичайно гнітючій родині. Її стосунки з батьком та мачухою показані як джерело постійного тиску й приниження.

Все змінюється після появи нової служниці Бріджит «Меггі» Салліван. Між двома жінками поступово виникає близький зв'язок, який стає для Ліззі способом вирватися із замкнутого світу родини. Їхня історія поступово переходить від дружби та взаємної підтримки до значно темнішого союзу, який зрештою приводить до злочину, що зробить ім'я Ліззі Борден відомим на всю Америку.

Після цього серіал переходить до розслідування та суду, але водночас виходить далеко за межі самої справи Борден. У сюжеті з'являються Елізабет Баторі та Ейлін Ворнос — реальні жінки, історії яких автори використовують для ширшого роздуму про жіночу лють та насильство.

При цьому багато важливих сюжетних ліній вигадані. Наприклад, документальних доказів роману між Ліззі та Бріджит немає, як немає й підтверджень, що Бріджит була її спільницею. Серіал свідомо перетворює історичну невизначеність на простір для власної версії подій.

Плюси

• Сильний акторський склад. Елла Бітті добре тримає центральну роль, а Вікі Кріпс створює Бріджит неоднозначною та цікавою героїнею.

• Виразна атмосфера. Вікторіанська Нова Англія тут виглядає похмурою, замкнутою та майже готичною. Візуальний стиль — одна з речей, за які серіал отримує похвалу навіть від доволі критично налаштованих оглядачів.

• Незвична інтерпретація відомої справи. Замість простої реконструкції суду автори намагаються показати, що могло стояти за поведінкою Ліззі: сімейні конфлікти, соціальні обмеження та становище жінки XIX століття. Це робить серіал не просто кримінальною історією.

• Серіал не боїться бути дивним.
  Мерфі додає сюрреалістичні елементи, чорний гумор, символізм і незвичні сюжетні паралелі. Для тих, хто любить його більш ексцентричний стиль, це може стати однією з головних переваг.

Мінуси

• Історична достовірність сильно відходить на другий план. Це головна претензія критиків. Частина подій, персонажів та взаємин була суттєво змінена або вигадана. Тому сприймати серіал як реконструкцію справи не варто.

• Провокація іноді замінює зміст. Видання The Guardian критикує серіал за надмірну увагу до сексуальності, тілесності та шокових моментів замість глибшого дослідження самої Ліззі та суспільства її епохи.

• Деякі сюжетні рішення виглядають надто вигаданими. Особливо це стосується зв'язків між різними відомими злочинницями. Задум має тематичну логіку, але не завжди органічно вписується в історію Борден.

• Серіал може розчарувати тих, хто чекає класичного true crime. Замість детективної реконструкції тут багато мелодрами, готики та авторської фантазії.

Оцінки критиків

На сьогодні реакція професійних критиків радше стримана. На Rotten Tomatoes серіал має 32% від критиків на основі 2 рецензій — вибірка поки дуже маленька, тому показник ще може суттєво змінитися.

IMDb має близько 7,7/10.